Авторизація
Невірна адреса, або пароль
Email:
Пароль:

Якщо Ви бажаєте отримувати новини на email і т.д. - Зареєструйтеся

Опитування
Який із запропонованих нових наборів даних у формі відкритих даних Ви вважаєте є найбільш пріоритетним

Лист ДФС від 08.02.2016 № 2586/6/99-95-42-01-15

11.02.2016

Державна фіскальна служба України розглянула лист … щодо складення продавцем послуг податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН), віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв’язку з придбанням послуг, та формування витрат на підставі актів наданих послуг, податкових накладних, не підписаних (не прийнятих) покупцем через незгоду з ціною послуг, і повідомляє таке.

         Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

         Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄПНР платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

         Податкова накладна складається в порядку та за формою, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», відповідно до якого в податковій накладній, зокрема, зазначається ціна постачання одиниці товару/послуги (графа 7 податкової накладної).

         Ціна постачання товару/послуги визначається сторонами договору постачання.

         Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Кодексу.

         Для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

         Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996) бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

         Згідно з вимогами частини першої ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

         Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

         Спори, що виникають між суб’єктами господарювання щодо умов договору, вирішуються в порядку, передбаченому умовами договору, або в судовому порядку. Вирішення спірних питань між суб’єктами господарювання не входить до компетенції ДФС.

 

Перший заступник Голови                                                                  С.В. Білан

До списку